ЗАКОН УКРАЇНИ
Про основні засади державної політики України
щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації

Проєкт

вноситься народними

депутатами України

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про основні засади державної політики України
щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів

Російської Федерації

Сповідуючи принцип міжнародної солідарності в захисті прав людини та народів;

визнаючи прагнення залежних народів до свободи й вирішальну роль цих народів у досягненні своєї незалежності;

засвідчуючи відданість положенням Статуту Організації Об’єднаних Націй, Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам, схваленої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН No1514 (XV) від 14.12.1960, Декларації ООН про права корінних народів, схваленої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН No 61/295 від 13.09.2007, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16.12.1966, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966, Резолюції Генеральної Асамблеї ООН No1803 (XVII) “Невід’ємний суверенітет над природними ресурсами” від 14.12.1962.

беручи до уваги систематичне порушення Російською Федерацією базових норм Статуту ООН;

підтверджуючи, що жодне територіальне набуття в результаті погрози силою або її застосування не визнається правомірним;

констатуючи, що Російська Федерація як держава не є виразником інтересів та захисником прав народів, що населяють її території;

висловлюючи стурбованість грубими порушеннями прав людини та народів в Російській Федерації, політикою русифікації та обмеження функціонування національних мов і культур, позбавленням народів міжнародно визнаних прав, у тому числі прав на природні багатства й ресурси, втягуванням народів Російської Федерації у згубну війну з

1

Україною і непропорційно високими воєнними втратами серед представників окремих народів;

констатуючи посилення конфліктів, викликаних відмовою у свободі або створенням перешкод на шляху до свободи колоніальних народів Російської Федерації, що є серйозною загрозою загальному миру;

враховуючи традиції державотворення й історичний досвід національного самовизначення колоніальних народів Російської Федерації, у тому числі у вигляді актів про державний суверенітет і незалежність, референдумів, вільних виборів, діяльності легітимних органів влади суверенних республік;

усвідомлюючи, що лише державна незалежність колонізованих Росією країн та народів здатна гарантувати їхнє виживання та збереження;

враховуючи положення Резолюції Європейського Парламенту 2024/2579 від 29 лютого 2024 року, Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи 2540/2024 від 17 квітня 2024 року й 2558/2024 від 26 червня 2024 року та Резолюції Парламентської асамблеї ОБСЄ від 3 липня 2024 року щодо порушення прав народів у Російській Федерації та деколонізації Російської Федерації;

враховуючи Постанови Верховної Ради України

“Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, національних парламентів держав світу щодо засудження порушення прав корінних народів у Російській Федерації та на тимчасово окупованих нею територіях України” No2734-VIII від 30 травня 2019 року

“Про Звернення Верховної Ради України до міжнародного співтовариства про підтримку права на самовизначення народів російської федерації” No2633-IX від 6 жовтня 2022 року;

“Про Заяву Верховної Ради України про засудження збройної агресії російської федерації проти Чеченської Республіки Ічкерія, окупації її території та злочину геноциду Чеченського народу” No2672-IX від 18 жовтня 2022 року

на виконання Постанови Верховної Ради України No 3355-IX від 24.08.2023 “Про утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань підготовки проекту основних засад державної політики

2

України щодо взаємодії з національними рухами малих та корінних народів Російської Федерації”, якою підготовку цього документу визначено основним завданням Тимчасової спеціальної комісії,

Верховна Рада України ухвалює цей Закон, який визначає основні засади державної політики України щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації.

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів.

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) Колоніальний режим – центральні (федеральні) органи влади Російської Федерації та засоби й методи здійснення ними влади, які обмежують право на самовизначення колоніальних народів та порушують права людини щодо їхніх представників.

2) Колоніальний (поневолений) народ Російської Федерації (далі – колоніальний народ) – автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на територіях, що нині належать Російській Федерації, є носієм самобутньої мови й культури, може мати традиційні соціальні, культурні та/або представницькі органи, самоусвідомлює себе корінними мешканцями, становить етнічну меншість у складі населення Російської Федерації, не має власного державного утворення за межами Російської Федерації та зазнає підкорення, домінування й експлуатації з боку колоніального режиму. Термін «колоніальний (поневолений) народ Російської Федерації», який вживається у цьому Законі, та термін «поневолені народи Російської Федерації», який вживається в Законі України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні», є рівнозначними.

3) Національний рух – організований прояв політичної суб’єктності колоніального народу чи кількох таких народів або мешканців регіону, де компактно проживають представники колоніального народу, що ставить на меті захист політичних, економічних, культурних та інших прав колоніального народу. Різновидом національного руху є національно- визвольний рух, що ставить на меті створення національної держави.

4) Національний чи регіональний представницький орган – інститут самоорганізації колоніального народу або мешканців регіону, де компактно

3

проживають представники колоніального народу, сформований за громадською ініціативою, який не є державним органом та незалежний від державних органів, діє на території Російської Федерації або в екзилі, виступає від імені відповідного народу (народів) і заявляє про його (їхні) права, інтереси та прагнення.

5) Регіональні органи влади Російської Федерації – органи законодавчої, представницької та виконавчої влади республік, країв, областей, міст федерального значення, автономних округів та автономних областей, інших адміністративно-територіальних одиниць, що входять до складу Російської Федерації.

6) Держава в перебігу створення – колоніальний народ в процесі створення власної форми державності, що бере участь у міжнародних відносинах через національні чи регіональні представницькі органи, які не є сформованими колоніальним режимом чи підпорядкованими йому.

7) Деколонізація Російської Федерації – процес, спрямований на національне самовизначення колоніальних народів Російської Федерації, включаючи проголошення колоніальними народами суверенних держав, їхнє міжнародне визнання та подальший мирний, демократичний, сталий розвиток на засадах неухильного дотримання прав людини та прав народів, визначених Статутом ООН та іншими документами ООН.

Стаття 2. Сфера дії Закону.

1. Цей Закон визначає основні правові засади формування та реалізації державної політики щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації.

2. Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб’єктами владних повноважень, іншими суб’єктами у процесі формування та реалізації політики щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації.

Стаття 3. Колоніалістська політика Російської Федерації.

1. Основними засадами колоніалістської політики Російської Федерації є:

4

1) Набуття нинішньої території Російською Федерацією шляхом колоніальних війн та захоплення територій проживання колоніальних народів;

2) Колоніалістська природа державності Російської Федерації та формальний характер її федеративного державного устрою та республіканської форми державного правління;

3) Авторитарний характер державного режиму, наявність ознак тоталітаризму;

4) Вчинення колоніальним режимом злочинів щодо колоніальних народів та їхніх представників, включаючи геноциди, депортації й інші злочини, зросійщення й нищення національної ідентичності, мови, культури, релігії, історичної пам’яті та національних еліт, пограбування природних ресурсів; вчинення суттєвих обмежень міжнародно визнаних прав народів, прав і свобод людини;

5) Неможливість реалізації колоніальними народами Російської Федерації міжнародно визнаних прав народів, включаючи права на вільний розвиток мов, культур та духовного життя, прав на природні багатства тощо;

6) Неможливість реалізації колоніальними народами Російської Федерації права на самовизначення, гарантованого міжнародним правом, державними актами Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, Російської Федерації та державними актами національних республік, які обрали курс на побудову суверенних держав з 1990 року.

Стаття 4. Мета державної політики щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації.

1. Мета державної політики щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів –

реалізація колоніальними народами Російської Федерації своїх політичних, економічних, культурних та інших прав шляхом деколонізації Російської Федерації, задля забезпечення сталого миру.

5

Стаття 5. Завдання державної політики щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації.

Завданнями державної політики щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації є:

всебічна підтримка національних рухів колоніальних народів Російської Федерації, сприяння їхній інституціоналізації (зокрема через формування національних чи регіональних представницьких органів) та збільшенню спроможності, авторитету й впливу, встановленню ефективного контролю над своїми територіями, перетворенню на повноцінних суб’єктів міжнародного права, а саме – на держави в перебігу створення,

сприяння створенню умов для проведення демократичних виборів та оновлення органів державного управління, міжнародному визнанню суверенних держав колоніальних народів на основі засадничих принципів ООН, їхній політичній та економічній спроможності, розбудові державних інституцій, економічному зростанню, екологічній відповідальності, забезпеченню верховенства права, дотриманню прав людини та сталому миру.

Ці завдання досягаються, зокрема, такими способами:

1. Сприяння формуванню готовності колоніальних народів, їхніх національних рухів, національних чи регіональних представницьких органів, регіональних органів влади Російської Федерації до набуття суб’єктності.

2. Сприяння формуванню й інституційній розбудові, посиленню авторитету, впізнаваності й впливу національних рухів, національних чи регіональних представницьких органів колоніальних народів, їхньої організаційної спроможності.

3. Сприяння консолідації національних рухів з метою створення єдиного представницького центру для кожного колоніального народу, допомога у налагодженні взаємодії між такими центрами.

4. Запобігання обговоренню у міжнародних організаціях та на міжнародних заходах і переговорах майбутнього всіх народів на території Російської Федерації та всіх територій, контрольованих колоніальним режимом, без участі представників національних чи регіональних представницьких органів колоніальних народів.

6

5. Сприяння формуванню перспективних візій суверенних держав колоніальних народів, поширенню та обговоренню цих візій, формуванню національних політичних та економічних стратегій, національному єднанню та розвитку національних еліт.

6. Сприяння розвитку, захисту й популяризації національних культур і мов колоніальних народів.

7. Сприяння подоланню культурних наслідків панування колоніального режиму, територіальних претензій до колоніальних народів і спроб встановити монопольне право на трактування їхньої історії.

8. Сприяння визнанню суб’єктності колоніальних народів та засудженню вчинених проти них злочинів.

9. Сприяння громадянській просвіті, популяризації принципів миру, прав людини та прав народів, демократії, сталого розвитку та інших засадничих принципів ООН, сприяння підготовці управлінських еліт національних держав колоніальних народів.

10. Підтримка прав людини відносно представників колоніальних народів, у тому числі політичних в’язнів та переслідуваних релігійних діячів і представників національної інтелігенції, засудження викрадень, тортур та інших злочинів, з урахуванням резолюцій ПАРЄ “Політичні ув’язнені в Російській Федерації” No15545 від 21.06.2022 та No2445 від 21.06.2022 “Необхідність відновлення прав людини та верховенства права в регіоні Північного Кавказу”.

11. Прийняття законодавчих актів щодо засудження геноцидів та інших злочинів, вчинених колоніальним режимом стосовно колоніальних народів, ініціювання прийняття таких актів іншими державами.

12. Сприяння створенню, навчанню, підготовці та забезпеченню національних збройних формувань, непідконтрольних колоніальному режиму й готових до захисту незалежності власних держав від колоніального режиму, а також від фашистських рухів та зовнішньої агресії.

13. Організаційна, матеріально-технічна, консультаційна та інша допомога у створенні громадських організацій та медіа в еміграції з метою впливу на діаспору й біженців та налагодження масової комунікації зі співвітчизниками в республіках і регіонах.

14. Підтримка міжнародних кампаній за захист прав людини, прав колоніальних народів.

7

15. Взаємодія з урядами зарубіжних держав, передусім союзників України та країн-сусідів Російської Федерації, з метою формування позиції цих держав щодо національних рухів колоніальних народів та їхніх суверенних держав.

16. Протидія мобілізації представників колоніальних народів до військових формувань Російської Федерації, які готуються для злочинних дій Російської Федерації проти інших держав, підтримка протестів проти війни та проти порушення прав людини.

17. Дипломатичне сприяння встановленню міжнародних контактів та відносин національних республік та рухів.

18. Дипломатичне визнання держав у перебігу створення у разі проголошення таких національними чи регіональними представницькими органами колоніальних народів або регіональними органами влади Російської Федерації та встановлення дипломатичних відносин із ними.

Стаття 6. Принципи державної політики України щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації.

Основними принципами державної політики України щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації є:

1. Самовизначення колоніальних народів – невід’ємність права самовизначення колоніальних народів Російської Федерації, встановленого Декларацією Генеральної Асамблеї ООН про надання незалежності колоніальним країнам та народам, незалежно від наявності чи відсутності у колоніального народу власної республіки у складі Російської Федерації чи проживання разом з іншими колоніальними народами в межах однієї республіки.

2. Суб’єктності – визнання виключного права колоніальних народів визначати власне майбутнє, а також майбутній статус своїх країн і територій; невтручання в їхню свободу вибору та в їхні внутрішні справи, надання допомоги в реалізації здійсненого ними вибору, якщо він відповідає меті підтримки міжнародного правопорядку, інтересам України, принципу миру, принципу права народів та націй на самовизначення та іншим засадничим принципам ООН.

3. Неприпустимості виправдання злочинів колоніального режиму – засудження злочинів колоніального режиму в усіх його історичних формах

8

(Московського царства, Російського царства, Російської імперії, Російської республіки, Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Російської Федерації) щодо колоніальних народів.

4. Рівності й недискримінації – надання підтримки всім без винятку колоніальним народам, що борються за свободу й незалежність та інші права народів. При наявності в сусідніх республіках чи регіонах конкурентних рухів, підтримка їх усіх у боротьбі проти колоніального режиму, а не одних проти інших. При наявності в одній республіці чи регіоні конкурентних національних рухів, сприяння подоланню розбіжностей та об’єднанню зусиль задля боротьби за свободу й незалежність. Підтримка визвольних прагнень колоніальних народів в цілому, а не їхніх окремих політичних таборів чи діячів. Уникання дій, що сприяють підвищенню статусу одного політичного середовища чи персоналії на противагу іншим.

5. Антиколоніалізму – відмова від підтримки національних рухів, національних чи регіональних представницьких органів, метою яких є збереження у будь-якій формі влади колоніального режиму над колоніальними народами; підтримка створення національних чи регіональних представницьких органів, що становитимуть альтернативу колоніальному режиму.

6. Запобігання тероризму й злочинам – засудження тероризму, злочинів агресії, воєнних злочинів, злочинів проти людяності, геноциду; протидія політичним організаціям та рухам, пов’язаним з міжнародними терористичними мережами, або таким, що діють проти дружніх до України країн; засудження організацій та рухів, які сповідують ідеї расової, етнічної, релігійної та соціальної нетерпимості й сегрегації, закликають до руйнування міжнародного порядку , заснованого на міжнародному праві та принципах ООН.

7. Легітимності – відкритість до взаємодії з регіональними органами влади Російської Федерації, орієнтованими на національне відродження та відмову від агресивної політики колоніального режиму.

8. Визнання зовнішніх кордонів – створення суверенних держав колоніальних народів винятково в межах міжнародно визнаних кордонів Російської Федерації станом на 18.02.2014, запобігання будь-яким спробам поширення державного суверенітету колоніальних народів за межі міжнародно визнаних державних кордонів Російської Федерації станом на 18.02.2014.

9

9. Збереження внутрішніх кордонів – заохочення до збереження існуючих адміністративних кордонів республік та регіонів Російської Федерації, заохочення до уникнення територіальних спорів та розв’язання їх в разі виникнення винятково шляхом мирних переговорів після встановлення ефективного контролю національних рухів над територіями відповідних республік чи регіонів; уникнення визнання певних кордонів між суверенними державами колоніальних народів до остаточного вирішення наявних територіальних спорів, спонукання відповідних національних рухів, національних чи регіональних представницьких органів, урядів суверенних держав колоніальних народів до переговорів для вирішення цих спорів.

10. Уникнення ролі арбітра – уникнення втягування в модерацію спорів та конфліктів між національними рухами; уникнення визначення позиції України щодо спірних територій, на які претендують два або більше національні рухи чи суверенні держави колоніальних народів, як виключно предмету перемовин між національними рухами, національними чи регіональними представницькими органами.

11. Спроможності – визнання суверенних держав колоніальних народів винятково після встановлення ефективного контролю національних рухів над територіями відповідних республік чи регіонів або принаймні над їх вагомими частинами; уникнення визнання суверенних держав, проголошених рухами чи діячами в еміграції; відкриття на території України представництв тих національних, національних чи регіональних представницьких органів, які довели свою спроможність політичною активністю на теренах власних республік чи регіонів або створенням збройних формувань, що воюють у складі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

12. Прав людини – вимагання від суверенних держав колоніальних народів дотримання принципів миру, прав людини, захисту прав національних, етнічних і релігійних меншин, а також звільнення військовополонених, заручників та політичних в’язнів колоніального режиму, невідворотного покарання воєнних злочинців та солідарної відповідальності за шкоду, завдану Україні агресією Російської Федерації.

13. Правовладдя – вимагання від суверенних держав колоніальних народів дотримання принципів правовладдя та гарантування прав людини, політичного плюралізму і демократичних стандартів, умов для безпечного повернення біженців, політичних емігрантів та зняття перешкод для участі в політичному процесі осіб, репресованих колоніальним режимом.

10

14. Без’ядерності – вимагання від суверенних держав колоніальних народів ухвалення рішення про без’ядерний статус у відповідності з фундаментальними принципами без’ядерності – не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

15. Суверенітету над національними багатствами – право колоніальних народів на суверенне володіння власною землею, надрами та іншими природними багатствами й ресурсами, набуття вигод від їх експлуатації та отримання доходів від усіх видів економічної діяльності на власній території; засудження одноосібного отримання колоніальним режимом доходів від розробки надр, видобутку та експорту природних ресурсів;.

16. Відкритості – свобода руху товарів і послуг, відкритість комунікацій, гарантування продовольчої та енергетичної безпеки народів на постколоніальному просторі, розвиток міжнародної кооперації та співпраці попри нові міждержавні кордони.

17. Федералізації знизу вгору – створення будь-яких федеративних чи конфедеративних об’єднань лише незалежними і сформованими відповідно до норм міжнародного права політичними суб’єктами шляхом добровільного делегування ними частини свого суверенітету федерації чи конфедерації; заперечення будь-якого примусу чи тиску при створенні таких об’єднань, визнання безумовного права суверенних держав та національних чи регіональних представницьких органів відмовитися від участі в таких об’єднаннях.

18. Системності – надання переваги довгостроковим цілям деколонізації, проголошення й розвитку суверенних держав колоніальних народів та забезпеченню сталого миру перед короткостроковими цілями поточного моменту.

19. Міжвідомчої і міжсекторальної взаємодії – залучення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів до формування та реалізації державної політики щодо підтримки колоніальних народів Російської Федерації.

20. Сталого миру – підтримка Україною прагнення колоніальних народів до свободи й незалежності, до мирного, демократичного та сталого розвитку їхніх держав як запорука сталого миру.

11

Стаття 7. Завдання центральних органів влади відповідно до державної політики України щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації.

Верховна Рада України:

Ухвалює правові акти (зокрема, закони та постанови), спрямовані на політичну підтримку та заохочення національних рухів, відновлення історичної справедливості щодо колоніальних народів: визнання актів геноциду, засудження окупації територій тощо;

вносить до порядку денного міжпарламентських об’єднань чи іншим чином ініціює питання захисту прав колоніальних народів та надання їм міжнародної підтримки.

Кабінет Міністрів України:

Розробляє й ухвалює Стратегію державної політики України щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації.

Міністерство закордонних справ України:

Формує й координує реалізацію державної політики щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації на міжнародній арені.

Сприяє інституціоналізації та збільшенню спроможності національних рухів та національних чи регіональних представницьких органів колоніальних народів, у тому числі відкриттю представництв національних рухів, національних чи регіональних представницьких органів в Україні, за умови їхньої організаційної спроможності, вираженої в антивоєнних протестах на батьківщині, міжнародних кампаніях, створенні національних збройних формувань.

Надає організаційну, матеріально-технічну, освітню, консультаційну та іншу допомогу національним рухам колоніальних народів Російської Федерації у розгортанні громадських організацій та медіа в еміграції з метою впливу на діаспору й біженців та налагодження масової комунікації зі співвітчизниками в республіках і регіонах.

Проводить міжнародні заходи, спрямовані на реалізацію державної політики щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації.

12

Взаємодіє з іншими державами та міжнародними організаціями з питань реалізації державної політики щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації, у тому числі з питань прав людини, прав корінних і колонізованих народів і територій тощо.

Проводить дипломатичні, інформаційні, освітні, культурні та інші заходи з метою підвищення обізнаності громадян країн світу, передусім союзників України, та їхніх політичних й інтелектуальних еліт щодо колоніальних народів Російської Федерації, їхнього поточного стану та дотримання прав людини, їхніх національних рухів та національних чи регіональних представницьких органів.

Проводить дипломатичні, інформаційні, просвітницькі, культурні та інші заходи з метою подолання стереотипів та фобій щодо колоніальних народів у міжнародній політиці, передусім держав-членів НАТО та ЄС, у тому числі щодо подолання впливу колоніального історичного наративу, подолання колоніального сприйняття культур колоніальних народів, задля визнання прав колоніальних народів, встановлених Організацією Об’єднаних Націй, та висування вимоги до Російської Федерації щодо виконання Декларації Генеральної Асамблеї ООН про надання незалежності колоніальним країнам та народам.

Вносить до порядку денного міжнародних організацій чи іншим чином ініціює питання захисту прав колоніальних народів та надання їм міжнародної підтримки.

Сприяє залученню представників національних чи регіональних представницьких органів колоніальних народів Російської Федерації до участі в обговореннях, що стосуються повоєнного облаштування Північної Євразії.

Порушує в міжнародних організаціях, у міжпарламентських асамблеях та на дипломатичних заходах питання про підтримку боротьби національних рухів колоніальних народів Російської Федерації за реалізацію їхнього права на самовизначення.

Міністерство оборони України:

Координує роботу зі створення військових формувань національних рухів колоніальних народів Російської Федерації у складі Сил оборони України та підготовку основ для руху опору на територіях проживання колоніальних народів.

13

Створює національні збройні формування з числа колоніальних народів Російської Федерації у складі Сил оборони України для ведення бойових дій на території України проти військ Російської Федерації та/або для формування основ руху опору на їхній батьківщині, з числа добровольців відповідних національностей, що прибули до України з метою збройної боротьби з колоніальним режимом, та військовополонених відповідних національностей, що відмовилися повертатися до Російської Федерації та добровільно висловили готовність до збройної боротьби з колоніальним режимом.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах культури та інформаційної політики:

Координує роботу в сфері просвітництва та боротьби з російською дезінформацією мовами колоніальних народів Російської Федерації.

Сприяє реалізації освітніх, медійних та мистецьких проєктів національних рухів колоніальних народів Російської Федерації, спрямованих на реалізацію права зазначених народів на самовизначення.

Сприяє діяльності міжнародних і національних засобів масової інформації, що спеціалізуються на питаннях колоніальних народів Російської Федерації.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах освіти і науки:

Сприяє реалізації освітніх програм та наукових досліджень у сфері колоніальних народів Російської Федерації, їхніх історії, мов та культур.

Міністерство внутрішніх справ України:

Розробляє і впроваджує спеціальний правовий режим перебування на території України представників колоніальних народів Російської Федерації, що воюють у складі Сил оборони України, та членів їхніх сімей.

ІІ. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

14

2. Внести зміни до таких законів України:

1) у Законі України «Про інформацію» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., No 48, ст. 650):

частину четверту статті 21 доповнити пунктом 4-1 такого змісту:

«4-1) про вчинення колоніальним режимом злочинів щодо колоніальних народів Російської Федерації та їхніх представників, включаючи ведення війни, геноциди, депортації й інші злочини, вчинення колоніальним режимом суттєвих обмежень міжнародно визнаних прав народів, прав і свобод людини, про факти порушення прав і свобод представників колоніальних народів Російської Федерації під час боротьби за реалізацію їхнього права на самовизначення, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах»;

2) у Законі України «Про імміграцію» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., No 41, ст. 197):

частину другу статті 4 доповнити пунктом 12 такого змісту:

«12) особи, які представляють колоніальні народи Російської Федерації та зазнали утисків і порушень своїх прав внаслідок колоніалістської політики Російської Федерації»;

частину першу статті 9 доповнити пунктом 3 такого змісту:

«3) особами, які постійно проживають на території Російської Федерації та представляють колоніальні народи Російської Федерації та зазнали утисків і порушень своїх прав внаслідок колоніалістської політики Російської Федерації, – до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх перебування»;

частину п’яту статті 9 доповнити пунктом 9-2 такого змісту:

«9-2) для осіб, зазначених у пункті 12 частини другої статті 4 цього Закону, – оригінали (після пред’явлення повертаються) та копії документів, що підтверджують факт утисків і порушень прав таких осіб внаслідок колоніалістської політики Російської Федерації»;

3) у Законі Україні «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., No 40, ст. 527):

у статті 2 частину третю доповнити абзацом такого змісту:

15

«підтримки невід’ємного права колоніальних народів Російської Федерації на самовизначення відповідно до Статуту ООН, загальновизнаних норм та принципів міжнародного права»;

у статті 11 частину другу доповнити двома абзацами такого змісту:

«сприяння реалізації колоніальними народами Російської Федерації своїх політичних, економічних, культурних та інших прав шляхом деколонізації Російської Федерації, задля забезпечення сталого миру;

взаємодія з іншими державами у сфері забезпечення прав і свобод колоніальних народів Російської Федерації на засадах обов’язковості дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права».

4) у Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., No 19-20, ст. 179):

частину десяту статті 4 доповнити абзацом такого змісту:

«Представники колоніальних народів Російської Федерації (зокрема, громадяни Російської Федерації або особи без громадянства), які в період дії воєнного стану прибули в Україну для надання медичної допомоги, реабілітаційної допомоги на волонтерських засадах як медичні працівники, фахівці з реабілітації та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період надання такої допомоги»;

частину дев’ятнадцяту статті 4 доповнити абзацом такого змісту:

«Представники колоніальних народів Російської Федерації (зокрема, громадяни Російської Федерації або особи без громадянства), які прибули за письмовим дозволом відповідного органу Сил оборони України для виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період виконання таких завдань чи участі у таких діях»;

частину третю статті 5 викласти у такій редакції:

16

«Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій – п’ятнадцятій, вісімнадцятій, двадцятій та в абзаці другому частини дев’ятнадцятої статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.»;

частину першу статті 15 доповнити абзацом такого змісту:

«іноземців та осіб без громадянства, які прибули відповідно до абзацу другого частини дев’ятнадцятої статті 4 цього Закону – за паспортним документом та письмовим дозволом відповідного органу Сил Оборони України».

5) у Законі України «Про систему іномовлення в України» (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., No 4, ст. 37):

частину першу статті 1 викласти у такій редакції:

«1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

державне іномовлення України – мовлення, спрямоване на інформування про події в Україні та події, пов’язані з реалізацією колоніальними народами Російської Федерації їхнього права на самовизначення, що здійснюється у формі інформаційних повідомлень, новин, програм (передач) з використанням технічних засобів телерадіокомунікацій, а також інші форми діяльності, передбачені цим Законом;

суб’єкти державного іномовлення України – юридичні особи, що складають систему державного іномовлення»;

частину першу статті 5 доповнити пунктом 10 такого змісту:

«10) підтримки невід’ємного права колоніальних народів Російської Федерації на самовизначення відповідно до Статуту ООН, загальновизнаних норм та принципів міжнародного права»;

частину першу статті 6 доповнити пунктом 9 такого змісту:

«9) сприяння інформуванню про події, пов’язані з реалізацією колоніальними народами Російської Федерації їхнього права на самовизначення»;

у статті 7 частину першу доповнити абзацом такого змісту:

17

«Програмна політика МПІУ може спрямовуватися на інформування про події, пов’язані з реалізацією колоніальними народами Російської Федерації та їхніми національними рухами своїх прав на самовизначення»;

у статті 7 частину другу викласти у такій редакції:

«2. Редакційна політика МПІУ визначається необхідністю інформування іноземної аудиторії, в тому числі українців за кордоном, представників колоніальних народів Російської Федерації, а також аудиторії, що перебуває на тимчасово окупованих територіях України, територіях, на яких запроваджено надзвичайний, воєнний стан, а також у районах проведення антитерористичних операцій та у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях»;

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробити і затвердити Стратегію державної політики України щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів Російської Федерації.

Голова Верховної Ради України

18